Капоейра – афро-бразильський вид бойового мистецтва.

Синтез традицій, звичаїв і філософії. Вона поєднує у собі музику, рух, боротьбу, акробатику.

Сучасна капоейра, на відміну від її ранніх форм, рідко використовується в бойових цілях. У капоейрі немає спарингів. Те, що відбувається в капоейрі, називається грою.

Капоейра – це бій без правил, в якому можуть брати участь усі. Це хитрість, краса рухів, що застосовується на практиці, в першу чергу, лише для самозахисту, а не нападу.

Гра в капоейрі – це суцільна імпровізація рухів двох гравців: рухи, які виконуються стоячи як на ногах, так і на руках, різноманітні ухилення з переміщеннями, різні акробатичні елементи – з атаками й ударами. Капоейра – це постійне протистояння своєму партнерові і опоненту.

У колі не змагаються в кількості завданих ударів, не намагаються завдати смертельного удару опоненту. Головна ціль – переграти один одного, за рахунок високої техніки, використовуючи хитрість, демонструючи всі можливості людського тіла.

В Україні капоейра стрімко розвивається, з кожним днем ??знаходячи все більше і більше прихильників, нею цікавиться величезна аудиторія незалежно від статі, віку та особистих уподобань.

Походження назви «капоейра»

Згідно з найпоширенішою версією, слово “capoeira” походить з мовної групи тупі-гуарані, до якої належить мова індійців тупі, і означає «поле, заросле чагарником, яке розчищалося випалюванням або вирубкою».

Разом з тим, з португальської мови слово “capoeira” перекладається як «клітка для курей».

Крім того, слово «capoeira» може бути спотвореним звучанням слів kipula / kipura з мови кіконго. Цієї версії дотримується дослідник народу баконго, вчений Фу-Кіау Бунсекі, (K. Kia Bunseki Fu-Kiau). На його думку, «… pula / pura означає «перепурхувати з місця на місце», а також «бити, битися». Народ конго також використовує слово kipura для позначення людини, яка в бою наслідує рухи півня під час боїв півнів.

Перші відомості про капоейру

Більш-менш достовірні відомості про капоейру відносяться до початку XVIII століття. Саме в цей час з’явилися перші письмові джерела, що містять згадки про неї. Однак історія капоейри має більш глибоке коріння.

У 1500 році португальці під проводом конкістадора Педро Кабрала (Pedro Alves Cabral) прибули до Бразилії. У числі першорядних завдань новоприбулих було підкорення місцевого населення – бразильських індіанців – для того, щоб забезпечити португальців робочою силою. Але індіанці або швидко гинули в неволі, або тікали в непрохідні хащі.

Зазнавши невдачі, португальці почали завозити рабів з інших португальських колоній – Анголи, Конго, Мозамбіку, Гвінеї. Раби привезли з собою релігію, культуру і традиції, частина яких пізніше стали однією зі складових капоейри.

Це – кандобле (candomble) – релігія; берімбау (berimbau) – музичний інструмент і багато іншого.

Суперечки про те, де саме зародилася капоейра – в Африці чи в Бразилії – не припиняються і зараз. Існує безліч думок і гіпотез.

Згідно найбільш популярної версії, капоейра – це бойове мистецтво, замасковане під танок, щоб ним можна було займатися під носом у рабовласників.

Ця версія не дуже правдоподібна, бо з 1814 року, коли почалися переслідування африканської культури, інші форми танцю були заборонені разом з капоейрою. Тому не було сенсу маскувати її під один з них.

Інша теорія стверджує, що під час ритуалу ініціації в народності Мукупе на півдні Анголи, молоді воїни племені виконували войовничий «танок зебр» – Н’голо. Цей танець нібито і є початком капоейри.

Капоейра пережила важкі періоди розвитку. Основні віхи можна визначити періодами: рабство і бродяжництво.

Період рабства характеризується важкою роботою, спільними бараками для проживання, змішуванням стилів і народів. Поступово, десятиліття за десятиліттям виникла нова форма культурного прояву – танець-бійка, гра, яка являє собою суміш ритму, африканської музики, ударів з різних видів бойових мистецтв.

Після підписання «Золотого Закону» в 1888 році, який скасував рабство, капоейра перейшла на інший етап розвитку – «бродяжництва». Цей період був ознаменований виходом капоейри на вулиці, де її підхопили і розвивали вуличні хулігани. У зв’язку з цим в 1892 році практика капоейри була заборонена першою конституцією Бразильської Республіки. На початку XIX-го (може 20 століття??) сторіччя був виданий указ про організацію поліцейських сил, завданням яких була боротьба з капоейристами. Від цього періоду в капоейрі залишилися спогади і звичка давати своїм колегам прізвиська (apelido).

У 1932 році в Сальвадорі Местре Бімба (Manoel dos Reis Machado) відкрив першу академію капоейри в Centro de Cultura Fisica Regional Baiano. Звідси і пішла назва одного з двох основних сучасних стилів капоейри – Режіонал (Regional).

Але Бімба був не самотній у прагненні розвивати капоейру.

У 1941 році Местре Паштінья (Vicente Ferreira Pastinha) відкрив свою школу капоейри Ангола (Angola).

Местре Паштінья і Местре Бімба вважаються ключовими фігурами, що визначили розвиток сучасної капоейри.